зіяння
ЗІЯ́ННЯ, я, с., лінгв. Збіг двох чи кількох голосних у слові або на межі двох слів, з яких перше закінчується, а друге починається на голосну.
Зіяння..— збіг двох чи кількох голосних звуків у одному слові або на межі різних слів, напр.: авіаескадрилья, коло озера, були у Устини (Сл. лінгв. терм., 1957, 66).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- зіяння — зія́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- зіяння — -я, с., лінгв. Збіг двох чи кількох голосних у слові або на межі двох слів, з яких перше закінчується, а друге починається на голосний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зіяння — ЗІЯ́ННЯ, я, с. Те саме, що зя́яння. Під бань розколотих зіяння, Під черепи лунких склепінь Лягла тінь пам'яті остання, В зелений камінь вкута тінь (М. Словник української мови у 20 томах
- зіяння — • зіяння , роззів, гіатус — збіг двох чи кількох голосних в одному слові або на межі слів. Трапляється в словах іншомовного походження (радіо, вуаль), на межі префікса й кореня (приозерний)... Українська літературна енциклопедія