зіяння
ЗІЯ́ННЯ, я, с.
Те саме, що зя́яння.
Під бань розколотих зіяння, Під черепи лунких склепінь Лягла тінь пам'яті остання, В зелений камінь вкута тінь (М. Бажан);
Зіяння в питомих українських словах допустиме лише на межі префікса й кореня: виорати, приозерний, наодинці (з навч. літ.);
Однією з причин появи інтерфіксів у французькій мові було бажання уникнути зіяння як усередині слова, так і між словами (з навч. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- зіяння — зія́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- зіяння — -я, с., лінгв. Збіг двох чи кількох голосних у слові або на межі двох слів, з яких перше закінчується, а друге починається на голосний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- зіяння — • зіяння , роззів, гіатус — збіг двох чи кількох голосних в одному слові або на межі слів. Трапляється в словах іншомовного походження (радіо, вуаль), на межі префікса й кореня (приозерний)... Українська літературна енциклопедія
- зіяння — ЗІЯ́ННЯ, я, с., лінгв. Збіг двох чи кількох голосних у слові або на межі двох слів, з яких перше закінчується, а друге починається на голосну. Зіяння..— збіг двох чи кількох голосних звуків у одному слові або на межі різних слів, напр. Словник української мови в 11 томах