кавкати
КА́ВКАТИ, аю, аєш і КАВЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм. Видавати звуки, схожі на «кав-кав».
Ніколи не хотілося Піхтіреві так сміятись.. Садять у боки, в спину,— він кавкає, пирскає, проте вдержати реготу.. не може (Вас., І, 1959, 167);
Добравшись [до баклаги], Дорош п’є воду жадібно, довго, вона кавкає в горлі і з глухим стукотом падає в груди (Тют., Вир, 1964, 321);
// Вищати, пищати.
Немовлятко кавчало [від болю].. і тим кавчанням зачіпало болізні [болючі] струни материного серця (Мирний, І, 1954, 53);
// Каркати.
Кавкає, як ворона, а хитрий, як чорт (Номис, 1864, № 2978);
Галок, крюків, ворон сила На стрісі зібралось! Крюкають, кавчать.. Всіма голосами (Г.-Арт., Байки.., 1958, 73).
Словник української мови (СУМ-11)