кагла
КА́ГЛА́, ка́гли́, ж. Отвір у димоході (до стелі), який затуляють для збереження тепла тощо.
Позакурювали, хто курив, і присіли до грубки, відіткавши каглу, аби, знаєте, диму на хаті не було (Свидн., Люборацькі, 1955, 160);
Вона поштурхає коцюбою в печі та й затикає каглу заткалом (Н.-Лев., III, 1956, 334);
Сніговий вихор тоскно завивав на льоду, наче осінній вітер у каглі (Кучер, Трудна любов, 1960, 356).
Словник української мови (СУМ-11)