калач
КАЛА́Ч, а́, ч. Білий хліб особливої форми, випечений із крученого й переплетеного тіста.
Хочеш їсти калачі — не сиди на печі (Укр.. присл.., 1955, 81);
Пекарня і справді чудова: тут.. буханці, вергуни, калачі, пампухи, балабушки (Вовчок, VI, 1956, 283);
Пішла й тітка Мотрона глянути до печі: чи присмагли калачі (Кач., II, 1958, 12).
◊ Калаче́м не замани́ти див. зама́нювати.
Словник української мови (СУМ-11)