калачик

КАЛА́ЧИК, а, ч.

1. Зменш. до кала́ч.

Обносять [частують] якимись сухими калачиками, печеними для економії вдома з 2 сорту муки (Коцюб., III, 1956, 425).

2. у знач. присл. кала́чиком. Як калачик; на зразок кільця.

Коси калачиком лежали на голові (Мирний, III, 1954, 176);

В кімнаті на ліжку, згорнувшись калачиком, міцно спить Яринка (Кучер, Трудна любов, 1960, 364).

Значення в інших словниках

1. калачик — кала́чик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. калачик — див. хліб  Словник синонімів Вусика
3. калачик — -а, ч. 1》 Зменш. до калач. 2》 у знач. присл. калачиком.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. калачик — Кала́чик, -ка; -чики, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. калачик — Калачик, -ка м. 1) ум. отъ калач. 2) раст. просвирки, Malva rotundifolia L. ЗЮЗО. I. 128. Воли... пішли собі... і де не вздрять калачики, або ромен і всякий бур'янець, то там і пасуться. Кв. II. 83.  Словник української мови Грінченка