камінний
КАМІ́ННИЙ¹, а, е. Те саме, що кам’яни́й.
Надходить [Зет] з величезною брилою камінною (Л. Укр., І, 1951, 446);
Гаряча вода тече з розколини в камінній горі і утворює цілу річку (Багмут, Опов., 1959, 32);
І між камінних мурів за штахетом Округлих яблунь темний кущ процвів (Зеров, Вибр., 1966, 33);
— Я потрафлю.. зломати [зламати] той твій камінний спокій!.. (Фр., VIII, 1952, 118);
Заговорив [Матвій], спинивши камінний погляд на попові (Ле, Наливайко, 1957, 119);
Воскресайте, камінні душі, Розчиняйте серця й чоло, Щоб не сказали Про вас грядущі: — Їх на землі не було… (Сим., Земне тяжіння, 1964, 51).
КАМІ́ННИЙ², а, е. Прикм. до камі́н.
Камінне дзеркало.
Словник української мови (СУМ-11)