капотіти
КАПОТІ́ТИ, ти́ть, недок. Підсил. до ка́пати.
Дощик, дощик Аж із стріхи капотить (Укр.. лір. пісні, 1958, 168);
З квача капотіла фарба і лишала на білому закуреному тротуарі зелену доріжку (Л. Укр., III, 1952, 605);
Назустріч — мій хазяїн.. в добротних юхтових чоботях, з яких аж капотів дьоготь (Збан., Любов, 1957, 211).
Словник української мови (СУМ-11)