каральник

КАРА́ЛЬНИК, а, ч.

1. Той, хто карає когось за злочин, провину.

2. Учасник карального загону, каральної експедиції.

Груди його пекла ненависть до каральників, що вже піднімали гвинтівки (Скл., Карпати, II, 1954, 343);

А в селах пожежі без краю цвіли, а в селах каральники і шомполи (Сос., І, 1957, 451).

Значення в інших словниках

1. каральник — кара́льник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. каральник — -а, ч. 1》 Той, хто карає когось за злочин, провину. 2》 Учасник карального загону, каральної експедиції.  Великий тлумачний словник сучасної мови