каральник

КАРА́ЛЬНИК, а, ч.

1. Той, хто карає когось за злочин, провину.

2. Учасник карального загону, каральної експедиції.

Груди його пекла ненависть до каральників, що вже піднімали гвинтівки (Скл., Карпати, II, 1954, 343);

А в селах пожежі без краю цвіли, а в селах каральники і шомполи (Сос., І, 1957, 451).