карбід

КАРБІ́Д, у, ч., хім. Речовина, що утворюється внаслідок сполучення металу або металоїду з вуглецем.

При високих температурах вуглець вступає в реакції сполучення з багатьма металами, утворюючи так звані карбіди металів (Хімія, 9, 1956, 109);

Від грюкотіння та задушливого повітря, насиченого фарбами, мастилом, карбідом, зовсім чманіє у голові і рябіє в очах (Баш, На.. дорозі, 1967, 133).

Значення в інших словниках

1. карбід — карбі́д іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. карбід — -у, ч., хім. Речовина, що утворюється внаслідок сполучення металу або неметалу з Карбоном.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. карбід — (карбід кальцію) СаС2, неорганічна сполука, тугоплавка тверда речовина; застосовують у промисловості для одержання ацетилену (реакція з водою) і ціанаміду кальцію — добрива (реакція з азотом).  Універсальний словник-енциклопедія
4. карбід — Карбі́д, -ду, -дові  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)