картеч

КАРТЕ́Ч, і, ж.

1. Шріт великого розміру для рушниці.

Ви бистрим оком соколиним Щораз вимірюєте вмить, Де слід ударить бекасиним. Де треба і картечі вжить (Рильський, III, 1961, 93);

— Ану, хлопці. До опачин! Набивай гаківниці картеччю! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 177).

2. Артилерійський снаряд, розрахований на стріляння з невеликої віддалі й наповнений кулями, що широко розсипаються під час пострілу.

Для куль — то галушки сушили, А бомб — то з глини наліпили, А слив солоних — для картеч (Котл., І, 1952, 189);

— Відступайте, відступайте швидше від мурів! — закричав кошовий Кирдяга. Почувся вибух картечі (Довж., І, 1958, 251);

// Кулі з такого снаряда.

Вогонь щохвилини посилювався, розжарені ядра ламали лафети, перекидали гармати, людей. Зловісно свистіла картеч (Кочура, Зол. грамота, 1960, 294).

Значення в інших словниках

1. картеч — карте́ч іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. картеч — -і, ж. 1》 Шріт великого розміру для рушниці. 2》 Артилерійський снаряд, розрахований на стріляння з невеликої віддалі й наповнений кулями, що широко розсипаються під час пострілу. || Кулі з такого снаряда.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. картеч — Карте́ч, -чі, -чі, -те́ччю і карте́ча, -чі, -чі, -чею; -те́чі, -те́ч  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)