карюк
КАРЮ́К, КАРУ́К, а́, ч. Вид столярного клею.
Лемішковський насилу моргав сонними очима, що злипались.., наче карюком примазані (Н.-Лев., І, 1956, 170);
В сінях у іншім котлі варили карук із волових жил (Фр., IV, 1950, 209);
Тоня занесла човна в глибину елінгу, де пахло столярним клеєм карюком і мокрим деревом (Собко, Матв. затока, 1962, 102).
Словник української мови (СУМ-11)