катюга
КАТЮ́ГА, и, ч., зневажл. Збільш. до кат 1, 2.
Досталося ж Денисові Лискотуну за усі його діла! — катюзі по заслузі (Кв.-Осн., II, 1956, 420);
Вів їх на ланцюгах стременний князя пан Щука, найлютіший катюга з челядинців Єремії (Стор., І, 1957, 375);
І кожного катюгу і тирана Уже чекає зсукана петля (Сим., Земне тяжіння, 1964, 15).
Словник української мови (СУМ-11)