кашель
КА́ШЕЛЬ, шлю, ч. Судорожні, напружені видихи з хрипінням і шумом.
Івась аж посинів від натуги; кашель піднімав високо його груди, виправляв тіло, підкидав, скручував (Мирний, І, 1954, 310);
Кашель клекотів у нього в грудях, як лавина у вулкані, довго і грізно (Довж., Зач. Десна, 1957, 464);
Кашель являє собою рефлекторно-захисний акт, завдяки якому організм звільняється від сторонніх частинок або харкотиння, що скупчилося в бронхах (Заг. догляд за хворими, 1957, 97);
// розм. Хвороба, що супроводиться цими явищами.
Я почуваю себе непогано, хоч часом кашель вертається (Коцюб., III, 1956, 409).
◊ Захо́дитися (зайти́ся) ка́шлем див. захо́дитися².
Словник української мови (СУМ-11)