квапливий
КВАПЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який поспішає, хапається; поспішливий, хапливий.
Трясеться на ветхому возі Дівча вісімнадцяти літ. Таке невеличке, квапливе, Рухливе і бистре на річ (Бичко, Вогнище, 1959, 69);
Квапливий людський натовп.
2. Який робиться, відбувається, виконується з поспіхом, хапливо; поспішний.
Він уже підходив до будинку головного інженера, коли раптом почув позаду квапливі кроки (Шовк., Інженери, 1956, 196);
Ярослав закінчував свою важку й квапливу роботу (Загреб., Диво, 1968, 246);
Коли у людини висока температура, її мова стає квапливою, плутаною (Вітч., 12, 1963, 181).
3. рідко. Схильний до чого-небудь.
Чоловік квапливий тілько до злого, лихого (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)