квапливо
КВАПЛИ́ВО. Присл. до квапли́вий 1, 2.
Тільки де-не-де діди вигрівалися на сонці, сидячи на призьбі, та молодиці квапливо бігли по воду (Коцюб., І, 1955, 198);
— Ми затримуємо людей, — квапливо вимовила молода жінка (Жур., Звич. турботи, 1960, 42).
Словник української мови (СУМ-11)