квапливо
КВАПЛИ́ВО.
Присл. до квапли́вий 1, 2.
Тільки де-не-де діди вигрівалися на сонці, сидячи на призьбі, та молодиці квапливо бігли по воду (М. Коцюбинський);
– Ми затримуємо людей, – квапливо вимовила молода жінка (С. Журахович);
У цей час хтось квапливо затарабанив у двері (К. Гриб);
Пахуче розріджене повітря вдаряло в голову молодій жінці, ніби легке вино, занадто квапливо випите (П. Загребельний);
Юрко почав квапливо переодягатися, озираючись на прочинені двері (Ю. Андрухович).
Словник української мови (СУМ-20)