квиток
КВИТО́К, тка́, ч.
1. Паперова або картонна картка певної форми з відповідним написом, що дає право користуватися чим-небудь, входити куди-небудь, брати участь у чомусь і т. ін.
Коли б хоч звісточка від тебе з дороги, як ти доїхала до Сімферополя, на яку дорогу видано квиток тобі (Коцюб., III, 1956, 130);
Кур’єр.. приніс нам три квитки до театру (Досв., Вибр., 1959, 99);
Трамвайний квиток.
Вхідни́й квито́к див. вхідни́й.
2. Документ, особове посвідчення про належність до організації, товариства, установи тощо.
Маяковський казав, що не мислить себе поза партією, хоч і не носить партійного квитка (Рильський, III, 1956, 373);
Комсомольський квиток мій лежить на столі, Двадцять літ я із ним проходив по землі (Мал., Запов. джерело, 1959, 5).
◊ Во́вчий квито́к див. во́вчий.
3. заст. Квитанція, розписка.
В руці у панотця ще був квиток на три сажні дров (Свидн., Люборацькі, 1955, 16);
Пан Оврам Роздобудько, сховавши в кишеню підписаний рукою обозного квиток, зажадав: — А тепер погуляймо (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 272).
4. заст. Судова повістка.
— Ти думаєш, це тобі в суді квитки писати. Ну, лишень я тобі поставлю хоч один [синяк] під очима… (Мирний, IV, 1955, 60).
Словник української мови (СУМ-11)