квітчати
КВІТЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. Прикрашати, прибирати квітами, зіллям кого-, що-небудь; заквітчувати.
Він дівчину квітчав і молодою Своєю називав (Л. Укр., І, 1951, 181);
Ленінградці і ленінградки у вільні хвилини квітчають дорогі могили квітами… (Вишня, І, 1956, 309);
// перен. Прикрашати кого-, що-небудь чимось.
Правда буде квітчати високе чоло славетного Співця-Бояна невмирущим вінком слави (Мирний, V, 1955, 317);
Безрукий ще продовжував вступ, квітчаючи свою розмову словесними візерунками (Коп., Вибр., 1948, 16).
Словник української мови (СУМ-11)