квітчати

Прикрашати, жм. красити; (зелом) клечати, маїти, умаювати, замаювати; (квітами) заквітчувати, уквітчувати, закосичувати, косичити.

Значення в інших словниках

1. квітчати — квітча́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. квітчати — -аю, -аєш, недок., перех. Прикрашати, прибирати квітами, зіллям кого-, що-небудь; заквітчувати. || перен. Прикрашати кого-, що-небудь чимось.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. квітчати — КВІТЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що чим, у що і без дод. 1. Прикрашати, прибирати квітами, зіллям кого-, що-небудь; заквітчувати. – Моя мати квітчала мене, як рожу, а твоя мати водить мене, неначе старчиху (І.  Словник української мови у 20 томах
4. квітчати — ЗАКВІ́ТЧУВАТИ (прикрашати квітами, зіллям), КВІТЧА́ТИ, УКВІ́ТЧУВАТИ, ЗАМА́ЮВАТИ, МА́ЇТИ діал.; ЗАКОСИ́ЧУВАТИ, ЗАТИКА́ТИ заст. (волосся або головний убір); УВІ́НЧУВАТИ, ВІНЧА́ТИ поет. (вінком). — Док.  Словник синонімів української мови
5. квітчати — Квітча́ти, -тча́ю, -тча́єш, -тча́є  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. квітчати — КВІТЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. Прикрашати, прибирати квітами, зіллям кого-, що-небудь; заквітчувати. Він дівчину квітчав і молодою Своєю називав (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах
7. квітчати — Квітча́ти, -ча́ю, -єш гл. 1) Убирать, украшать цвѣтами. І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю. Шевч. 252. 2) Украшать. І волоцюгам помагали рогами людський лоб квічать. Котл.  Словник української мови Грінченка