квітчати
КВІТЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що чим, у що і без дод.
1. Прикрашати, прибирати квітами, зіллям кого-, що-небудь; заквітчувати.
– Моя мати квітчала мене, як рожу, а твоя мати водить мене, неначе старчиху (І. Нечуй-Левицький);
Він дівчину квітчав і молодою Своєю називав (Леся Українка);
* Образно. Правда буде квітчати високе чоло славетного Співця-Бояна невмирущим вінком слави (Панас Мирний).
2. перен. Прикрашати кого-, що-небудь чимось.
[Олеся:] Скільки не квітчай ворону у павине пір'я, а вона все-таки не буде павою, а вороною (М. Кропивницький);
Безрукий ще продовжував вступ, квітчаючи свою розмову словесними візерунками (О. Копиленко);
Уже пройшли дощі-хлющі, І сонця промені веселі Квітчали золотом кущі (П. Воронько).
Словник української мови (СУМ-20)