клопіткий
КЛОПІТКИ́Й, а́, е́.
1. Те саме, що клопітли́вий.
Над усе любив Іван гори, ліси, зелені луки, ..де в густих травах стрибали коники, метушилась клопітка посмітюха (Кол., Терен.., 1959, 9);
Жителі напівспаленого села.. з’явилися до штабу зі своїми клопіткими справами (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 137);
З клопітким, хоч і незначним завданням мене направили у віддалений район області… (Мушк., Серце.., 1962, 230);
Штаб жив своїм клопітким бойовим життям (Баш, На.. дорозі, 1967, 238);
Настигла осінь клопітка.
2. Який вимагає багато уваги, зусиль, терпіння; марудний (у 1 знач.).
Видно, всі поспішали, забігаючи на якусь коротку мить, та й знову бігли до своєї клопіткої роботи (Кучер, Голод, 1961, 99);
Клопітке господарство.
Словник української мови (СУМ-11)