ключиця
КЛЮЧИ́ЦЯ, і, ж. Парна трубчаста кістка плечового пояса людини й хребетних тварин, що з’єднує лопатку з грудною кісткою.
Тепер ще й зверху стала шия боліти і до ключиці біль іде (Л. Укр., V, 1956, 322);
Ключиця — це зігнута кістка, яка одним кінцем сполучається з лопаткою, а другим — з грудиною (Анат. і фізіол. люд., 1957, 37);
Шабля Потоцького розрубала йому плече, ключицю і перші ребра (Тулуб, Людолови, І, 1957, 37).
Словник української мови (СУМ-11)