ключка
КЛЮ́ЧКА, и, ж,
1. Дерев’яний або металевий гак із довгим держаком для діставання, витягування чогось.
Завітрена, запечена жінка в холодну гущину вгрузла, одтягла коноплі з краю.. Діставала, тягла ключкою прикидані землею горстки, викидала на берег (Горд., Чужу ниву.., 1956, 171);
То був старий грек.., що виходив насмикати ключкою сіна для коней (Руд., Остання шабля, 1959, 201);
Дмитро.. підійшов до криниці, торкнувся рукою намерзлої ключки журавля (Стельмах, II, 1962, 398);
// Металевий прут із загнутим кінцем для вимішування чого-небудь.
Галина в брезентових рукавицях залізною ключкою вимішувала в чані брили старого асфальту (Зар., Світло, 1961, 19).
2. Забитий у стіну кілочок або гачок для вішання одягу тощо.
На ключку почепила рушник (Сл. Гр.);
Зайшов у хату, мовчки повісив шапку на ключці, скинув сірячину й сів мовчки на лавці (Головко, II, 1957, 38).
3. спорт. Палиця з загнутим кінцем, пристосована для гри в хокей.
Шайба здавалася якоюсь маленькою примхливою істотою, яка не бажала підкорятися динамівським ключкам (Веч. Київ, 18.1 1966, 3).
4. діал. Паросток.
Ключки пускати (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)