князь

КНЯЗЬ, я, ч.

1. іст. Голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму — вождь війська та правитель князівства.

— Вітрило-вітре мій єдиний, ..Нащо на дужому крилі.. На князя, ладо моє миле, Ти ханові метаєш стріли? (Шевч., II, 1953, 336);

Основною формою державних утворень у східнослов’янських племен стали князівства., на чолі яких стояли племінні військові вожді — князі (Іст. УРСР, І, 1953, 46);

Це ж тут, над Дніпром, поліг у битві з печенігами хоробрий і великодушний князь Святослав (Рильський, III, 1956. 25).

Вели́кий князь див. вели́кий.

2. У деяких країнах (у Росії з XVIII ст.)— спадковий або дарований царем (королем) титул.

Пан Зефірин був простий шляхтич, ..а такі високі титули, як князь і граф, робили на нього якийсь магічний вплив (Фр., II, 1950, 381);

// Носій цього титулу.

Казав ячмінь: «Кинь мене в грязь, то будеш князь» (Номис, 1864, № 10145);

Сього вечора має бути у них сам князь, господар того дому, що ним управляв її батько (Л. Укр., III, 1952, 499);

Перед ними безсило горбився і вростав у землю грибом старовинний замок князів Мазовецьких (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6).

3. етн. Наречений, молодий.

[Дружки:] Дружечки, панянки! Оступітеся з лавки; Пропускайте дорогу Князеві молодому (Н.-Лев., II, 1956, 430);

[Олена:] Мамо, пора молодим князю і княгині постіль слати! (Крон., І, 1958, 474);

Чи на те я виростала,.. щоб я тебе, лиха доле, тепер проклинала? На таку мене доріжку ненька готувала, про такого мені князя в колисці співала? (У. Кравч., Вибр., 1958, 121).

Значення в інших словниках

1. князь — князь іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. князь — див. наречений  Словник синонімів Вусика
3. князь — -я, ч. 1》 іст. Голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму – вождь війська та правитель князівства. 2》 У деяких країнах (у Росії з 18 ст.) – спадковий або дарований царем (королем) титул.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. князь — КНЯЗЬ, я, ч. 1. іст. Голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму – правитель князівства. – Вітрило-вітре мій єдиний, .. Нащо на дужому крилі ..  Словник української мови у 20 томах
5. князь — 1. у слов'янських народів спершу воєначальник племені, союзу племен, військової дружини, згодом правитель державного утворення — князівства; влада зосереджувалась у певній родині — династії; київські к. як старші в род, мали титул вел.  Універсальний словник-енциклопедія
6. князь — цар (князь) тьми. Чорт. (Єпископ:) Ми кесаря шануємо і владу, не повстаєм ні слово, ані ділом супроти них, а тільки князю тьми ні жертви, ні поклонів не даємо (Леся Українка).  Фразеологічний словник української мови
7. князь — НАРЕЧЕ́НИЙ (чоловік стосовно до жінки, з якою має одружитися), ЖЕНИ́Х, СУ́ДЖЕНИЙ фольк.; МОЛОДИ́Й, МОЛОДИ́К рідше, КНЯЗЬ фольк. (під час весілля); СВА́ТАЧ розм. (той, хто сватається). Весільним столом котився сміх..  Словник синонімів української мови
8. князь — Князь, -зя, -зеві, -зем, кня́зо! князі́, -зі́в, -зя́м  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)