князь

-я, ч.

1》 іст. Голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму – вождь війська та правитель князівства.

2》 У деяких країнах (у Росії з 18 ст.) – спадковий або дарований царем (королем) титул.

|| Носій цього титулу.

3》 етн. Наречений, молодий.

4》 поет. Людина високої гідності.

Значення в інших словниках

1. князь — князь іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. князь — див. наречений  Словник синонімів Вусика
3. князь — КНЯЗЬ, я, ч. 1. іст. Голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму – правитель князівства. – Вітрило-вітре мій єдиний, .. Нащо на дужому крилі ..  Словник української мови у 20 томах
4. князь — 1. у слов'янських народів спершу воєначальник племені, союзу племен, військової дружини, згодом правитель державного утворення — князівства; влада зосереджувалась у певній родині — династії; київські к. як старші в род, мали титул вел.  Універсальний словник-енциклопедія
5. князь — цар (князь) тьми. Чорт. (Єпископ:) Ми кесаря шануємо і владу, не повстаєм ні слово, ані ділом супроти них, а тільки князю тьми ні жертви, ні поклонів не даємо (Леся Українка).  Фразеологічний словник української мови
6. князь — НАРЕЧЕ́НИЙ (чоловік стосовно до жінки, з якою має одружитися), ЖЕНИ́Х, СУ́ДЖЕНИЙ фольк.; МОЛОДИ́Й, МОЛОДИ́К рідше, КНЯЗЬ фольк. (під час весілля); СВА́ТАЧ розм. (той, хто сватається). Весільним столом котився сміх..  Словник синонімів української мови
7. князь — Князь, -зя, -зеві, -зем, кня́зо! князі́, -зі́в, -зя́м  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. князь — КНЯЗЬ, я, ч. 1. іст. Голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини, а з розвитком феодалізму — вождь війська та правитель князівства. — Вітрило-вітре мій єдиний, ..Нащо на дужому крилі..  Словник української мови в 11 томах