кобзарів
КОБЗАРІ́В, ре́ва, ре́ве. Прикм. до кобза́р; належний кобзареві.
Верига сів до столу й з зацікавленням почав розглядати кобзареве, чимсь ніби знайоме обличчя (Панч, Гомон. Україна, 1954, 17);
Люди пішли, несучи в серці терпкі слова кобзаревої пісні (Рибак, Помилка.., 1956. 752).
Словник української мови (СУМ-11)