козак
КОЗА́К, а, ч.
1. На Україні в XV-XVIII ст.— вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на південні землі України й брала участь у визвольній боротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників; нащадок такої людини.
У мою хатину Прийшли [сотники, отамани й гетьмани], сіли коло мене І про Україну Розмовляють, розказують. Як Січ будовали [будували], Як козаки на байдаках Пороги минали (Шевч., І, 1963, 74);
Жив у нас у селі козак Хмара (Вовчок, І, 1955, 21);
— Яке прекрасне слово: ко-за-ки! Українські козаки, що віками боролися за волю українського обездоленого народу (Довж., І, 1958, 162);
// У Росії XVI-XVIII ст.— вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на окраїни держави (Дон, Яїк).
Російські збіглі селяни й холопи, що оселились на Дону, теж стали називати себе козаками (Іст. СРСР, І, 1956, 150).
Ви́борні козаки́ див. ви́борний¹;
Виписні́ козаки́ див. виписни́й;
Городові́ козаки́ — козаки, що жили по селах і містах України (крім Запорізької Січі);
Запорі́зькі козаки́ — те саме, що запорі́жці 2;
Компані́йський коза́к — те саме, що компані́єць; Реєстро́ві козаки́ — козаки, що в XVI — першій половині XVII ст. перебували на службі в польського короля.
◊ Ві́льний коза́к див. ві́льний.
2. У дореволюційній Росії з XVIII ст. — представник військового стану, уродженець військових областей (Кубанської, Оренбурзької, війська Донського та ін.), який був зобов’язаний служити в армії за пільгове користування землею.
У Харкові.. написав [Я. Г. Кухаренко] драму «Чорноморський побит», в котрій зобразив життя та звичаї кубанських козаків межи 1794— 1796 роками (Коцюб., III, 1956, 49);
// Рядовий кавалерійської частини, укомплектованої з таких представників.
Чи козаки гналися за ними, чи самі отакий переполох зчинили (Головко, II, 1957, 345).
3. Уродженець колишніх військових областей.
Комбат Петров, донський козак і весельчак, і його комісар.. загинули в самій гущавині бою (Довж., І, 1958, 208).
4. Парубок, юнак взагалі.
— В тебе, козаче, такі дивні карі очі, яких я ще зроду не бачила (Н.-Лев., III, 1956, 291);
— Хлопці, козаки мої, в четвертій вже школі бурсакують (Гончар, Тронка, 1963, 266);
// Молодецький, ставний парубок.
Семен осміхнувся до себе. — Чим не козак? — сказав він голосно (Коцюб., І, 1955, 41);
— А повернись-но, синку! Козак хоч куди! (Головко, II, 1957, 266).
5. розм. Відважний, завзятий, хоробрий чоловік; молодець.
Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак. Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак (Котл., І, 1952, 65);
Не той козак, що вік проживає та й на лавці помирає, а той козак, що з ворогом в чистім полі слави здобуває… (Кач., Вибр., 1953, 55).
6. Те саме, що козачо́к 3.
Я під тренькіт домашньої музики витанцьовувала козака, метелиці… (Хотк., І, 1966, 64);
Хороводи, метелиці, гопаки, козаки, коломийки, гуцулки.. разом з новими танцями складають основу хореографічного мистецтва і в наш час (Мист., 4, 1962, 20).
Словник української мови (СУМ-11)