козак

КОЗА́К, а, ч.

1. На Україні в XV-XVIII ст.— вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на південні землі України й брала участь у визвольній боротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників; нащадок такої людини.

У мою хатину Прийшли [сотники, отамани й гетьмани], сіли коло мене І про Україну Розмовляють, розказують. Як Січ будовали [будували], Як козаки на байдаках Пороги минали (Шевч., І, 1963, 74);

Жив у нас у селі козак Хмара (Вовчок, І, 1955, 21);

— Яке прекрасне слово: ко-за-ки! Українські козаки, що віками боролися за волю українського обездоленого народу (Довж., І, 1958, 162);

// У Росії XVI-XVIII ст.— вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на окраїни держави (Дон, Яїк).

Російські збіглі селяни й холопи, що оселились на Дону, теж стали називати себе козаками (Іст. СРСР, І, 1956, 150).

Ви́борні козаки́ див. ви́борний¹;

Виписні́ козаки́ див. виписни́й;

Городові́ козаки́ — козаки, що жили по селах і містах України (крім Запорізької Січі);

Запорі́зькі козаки́ — те саме, що запорі́жці 2;

Компані́йський коза́к — те саме, що компані́єць; Реєстро́ві козаки́ — козаки, що в XVI — першій половині XVII ст. перебували на службі в польського короля.

◊ Ві́льний коза́к див. ві́льний.

2. У дореволюційній Росії з XVIII ст. — представник військового стану, уродженець військових областей (Кубанської, Оренбурзької, війська Донського та ін.), який був зобов’язаний служити в армії за пільгове користування землею.

У Харкові.. написав [Я. Г. Кухаренко] драму «Чорноморський побит», в котрій зобразив життя та звичаї кубанських козаків межи 1794— 1796 роками (Коцюб., III, 1956, 49);

// Рядовий кавалерійської частини, укомплектованої з таких представників.

Чи козаки гналися за ними, чи самі отакий переполох зчинили (Головко, II, 1957, 345).

3. Уродженець колишніх військових областей.

Комбат Петров, донський козак і весельчак, і його комісар.. загинули в самій гущавині бою (Довж., І, 1958, 208).

4. Парубок, юнак взагалі.

— В тебе, козаче, такі дивні карі очі, яких я ще зроду не бачила (Н.-Лев., III, 1956, 291);

— Хлопці, козаки мої, в четвертій вже школі бурсакують (Гончар, Тронка, 1963, 266);

// Молодецький, ставний парубок.

Семен осміхнувся до себе. — Чим не козак? — сказав він голосно (Коцюб., І, 1955, 41);

— А повернись-но, синку! Козак хоч куди! (Головко, II, 1957, 266).

5. розм. Відважний, завзятий, хоробрий чоловік; молодець.

Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак. Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак (Котл., І, 1952, 65);

Не той козак, що вік проживає та й на лавці помирає, а той козак, що з ворогом в чистім полі слави здобуває… (Кач., Вибр., 1953, 55).

6. Те саме, що козачо́к 3.

Я під тренькіт домашньої музики витанцьовувала козака, метелиці… (Хотк., І, 1966, 64);

Хороводи, метелиці, гопаки, козаки, коломийки, гуцулки.. разом з новими танцями складають основу хореографічного мистецтва і в наш час (Мист., 4, 1962, 20).