кокетливий

КОКЕ́ТЛИВИЙ, а, е.

1. Схильний до кокетства, який намагається подобатися.

Він по-молодецькому виструнчився і, дзенькаючи острогами, попрямував до кокетливих панянок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 278);

На балу кокетлива Мадонна В’ється безрозумна, як мотиль (Рильський, II, 1960, 110);

// Який виражає кокетство.

— Спалося добре й нічого не снилось,— одказала Олеся, скоса поглядаючи на Бонковського кокетливими очима (Н.-Лев., III, 1956, 57);

Знов лунає сміх, а з ним єднається прикрим акомпанементом цинічний регіт підстаркуватої жінки з кокетливими жестами (Л. Укр., III, 1952, 577).

2. Який має гарний, привабливий вигляд.

Зелені «самовари» [міномети] з-під кокетливих парасольок наче привітно всміхались їй (Гончар, III, 1959, 198).

Значення в інших словниках

1. кокетливий — коке́тливий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. кокетливий — Дженджуристий, чепуристий, д. дзиґльований; (- очі) грайливий; (вигляд) чепурний, гарний, привабливий.  Словник синонімів Караванського
3. кокетливий — -а, -е. 1》 Схильний до кокетства, який намагається подобатися. || Який виражає кокетство. 2》 Який має гарний, привабливий вигляд.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. кокетливий — КОКЕ́ТЛИВИЙ, а, е. 1. Схильний до кокетства, викликаного намаганням подобатися. На балу кокетлива Мадонна В'ється безрозумна, як мотиль (М. Рильський); Він по-молодецькому виструнчився і, дзенькаючи острогами, попрямував до кокетливих панянок (З.  Словник української мови у 20 томах