кольчужник
КОЛЬЧУ́ЖНИК, а, ч., іст.
1. Воїн, одягнений у кольчугу.
Брама відчинилася, і виступило військо. Спереду гусари. За ними — кольчужники. Потім панцирники; за ними всі у мідних шоломах (Довж., І, 1958, 251).
2. Майстер, робітник, який виготовляв кольчуги.
У містах жило й працювало багато ремісників: ковалів, гончарів, мулярів, чинбарів, зброярів, кольчужників, ювелірів (Іст. СРСР, І, 1957, 43).
Словник української мови (СУМ-11)