кольчужник
КОЛЬЧУ́ЖНИК, а, ч., іст.
1. Воїн, одягнений у кольчугу.
Брама відчинилася, і виступило військо. Спереду гусари. За ними – кольчужники. Потім панцирники; за ними всі у мідних шоломах (О. Довженко).
2. Майстер, який виготовляв кольчуги.
У містах жило й працювало багато ремісників: ковалів, гончарів, мулярів, чинбарів, зброярів, кольчужників, ювелірів (з навч. літ.);
Середньовічні кольчужники дріт для кольчуги виготовляли самотужки – протягали його через металеву пластину з отворами різного діаметра (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)