колюччя

КОЛЮ́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до колю́чка 1.

З туману вирізуються контури старого й глухого лісу, що густо поріс колюччям та папороттю (Вас., III, 1960, 222).

Значення в інших словниках

1. колюччя — колю́ччя іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. колюччя — -я, с. Збірн. до колючка 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. колюччя — КОЛЮ́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до колю́чка 1. З туману вирізуються контури старого й глухого лісу, що густо поріс колюччям та папороттю (С.  Словник української мови у 20 томах