компанієць
КОМПАНІ́ЄЦЬ, і́йця, ч. На Україні в XVII— XVIII ст.— козак легкокінного гетьманського полку.
Ой, над Бугом над рікою, На турецькій границі. Там стояли пікінери, З ними компанійці (Укр.. думи.., 1955, 159);
В поход у дорогу славні компанійці До схід сонечка рушали (Шевч., II, 1953, 42).
Словник української мови (СУМ-11)