компанієць
КОМПАНІ́ЄЦЬ, і́йця, ч., іст.
В Україні в XVII–XVIII ст. – козак легкокінного гетьманського полку.
Ой, над Бугом над рікою, На турецькій границі, Там стояли пікінери, З ними компанійці (з думи);
В поход [похід] у дорогу славні компанійці До схід сонечка рушали (Т. Шевченко);
Знаючи місцевість, хоч і була висока вода, з бігу проводить [Гнат Ґалаґан] кінноту по сідла у воді і перешийком, наче по тайній стежці.., вводить компанійців на зовнішню частину (Г. Колісник);
Ще мить – блисне булава, і гупне залп по Дорошенку й старшині його, а далі понесуться лавою компанійці звично дорубувати в капусту недоляшків з правого берега (Д. Білий);
* У порівн. У вікна деякі гляділи, А інший був наверх ворот [воріт]; Аж ось прийшов і перебієць, Убраний так, як компанієць, І звався молодець Дарес (І. Котляревський);
// тільки мн. Наймані кіннотні козацькі полкии, що виконували функції нагляду за порядком.
Перших компанійців сформовано у 1668, а гетьман І. Мазепа мав у своєму розпорядженні п'ять “охочекомонних” і п'ять “охочепіхотних” таких полків (з наук.-попул. літ.);
У 1728 царський уряд обмежив кількість компанійців до трьох полків (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)