контрреволюція
КОНТРРЕВОЛЮ́ЦІЯ, ї, ж.
1. Боротьба класу експлуататорів проти росту революції за збереження своєї держави, а також проти революції, що перемогла, за повернення дореволюційного ладу.
В р. 1848 пан Годієра був урядовим агентом-провокатором, який дурив шляхту і заохочував її до повстання, а рівночасно нашіптував селянам проти шляхти і готовив дю кровавої [кривавої] контрреволюції в разі шляхетського бунту (Фр., VIII, 1952, 82);
Навесні 1918 року керівники лівих есерів вийшли із складу Радянського уряду й незабаром стали на шлях відкритої збройної контрреволюції (Ком. Укр., 11, 1967, 41).
2. збірн. Контрреволюціонери.
Підводила голову контрреволюція по містах (Гончар, Таврія.., 1957, 374);
Розв’язана внутрішньою контрреволюцією та іноземними інтервентами громадянська війна викликала мобілізацію всіх сил і засобів на захист завоювань Жовтня (Ком. Укр., 12, 1961, 59).
Словник української мови (СУМ-11)