кончина
КОНЧИ́НА, и, ж., уроч. Смерть, сконання, скін.
— Люди добрі,— рече їм владика,— коли він [отець Іван] такий вам любий, то я не бороню йому стояти при престолові божому й до кончини його віку (Вовчок, І, 1955, 9);
У поезіях Лесі [Українки] до самої кончини її стрічаємо ми фольклорні елементи (Рильський, III, 1956, 289);
21 січня, в день 50-х роковин з дня кончини вождя, тисячі людей побували біля пам’ятника Іллічу (Веч. Київ, 22.I 1974, 1).
Словник української мови (СУМ-11)