коренитися

КОРЕНИ́ТИСЯ, и́ться, недок.

1. Пускати коріння; вкорінюватися.

Усе теє пригодиться, що на полі корениться (Номис, 1864, № 10135);

Дуб, що вище виростав, То глибинніш корениться (Мисик, Верховіття, 1963, 18);

*Образно. Горе все глибше коренилося в серці матері (Л.Янов., І, 1959, 403).

2. у чому, перен. Мати що-небудь своїм коренем, джерелом; походити від чого-небудь, мати щось своєю причиною.

Що п’янство корениться не в злій натурі.. народу, а в його цілім економічнім і родиннім життю, се доказують і многі [численні] пісні та приповідки народні (Фр., XVI, 1955, 69);

Гафурі своє патріотичне почуття.. подає в таких образах, що кореняться в образах народної творчості (Тич., III, 1957, 238).

Значення в інших словниках

1. коренитися — корени́тися дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. коренитися — Пускати коріння, закорінюватися; П. гніздитися, міститися, мати свій корінь.  Словник синонімів Караванського
3. коренитися — див. рости  Словник синонімів Вусика
4. коренитися — -иться, недок. 1》 Пускати коріння; вкорінюватися. 2》 у чому, перен. Мати що-небудь своїм коренем, джерелом; походити від чого-небудь, мати щось своєю причиною.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. коренитися — КОРЕНИ́ТИСЯ, и́ться, недок. 1. Пускати коріння (у 1 знач.); вкорінюватися. Усе теє пригодиться, що на полі корениться (Номис); Дуб, що вище виростає, То глибинніш [глибше] корениться (В. Мисик); * Образно. Горе все глибше коренилося в серці матері (Л.  Словник української мови у 20 томах
6. коренитися — Корени́тися, -реню́ся, -рени́шся  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. коренитися — Корени́тися, -ню́ся, -ни́шся гл. Укореняться. Рости, рости, орішеньку, рости, коренися. н. п. Усе теє пригодиться, що на полі корениться. Ном. № 10135.  Словник української мови Грінченка