коренище
КОРЕНИ́ЩЕ, а, с. Збільш. до ко́рінь 1, 2.
Багнистою вулицею йшов мужик, немов дубове коренище котилось по дорозі (Коцюб:, І, 1955, 309);
Я.. сів на погорблене коренище верби, .. а школярка обома ручатами вчепилась у чобіт, стягла його і вилила брудну юшку (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 162);
*У порівн. Дядько ішов сам: глухо покашлюючи, .. з залізними вилами в руках, з кудлатою головою, як коренище (Вас., II, 1959, 126).
Словник української мови (СУМ-11)