1. Словник української мови в 11 томах

коренище

КОРЕНИ́ЩЕ, а, с. Збільш. до ко́рінь 1, 2.

Багнистою вулицею йшов мужик, немов дубове коренище котилось по дорозі (Коцюб:, І, 1955, 309);

Я.. сів на погорблене коренище верби, .. а школярка обома ручатами вчепилась у чобіт, стягла його і вилила брудну юшку (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 162);

*У порівн. Дядько ішов сам: глухо покашлюючи, .. з залізними вилами в руках, з кудлатою головою, як коренище (Вас., II, 1959, 126).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. коренище — корени́ще іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. коренище — -а, с. Збільш. до корінь 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. коренище — КОРЕНИ́ЩЕ, а, с. Збільш. до ко́рінь 1. Багнистою вулицею йшов мужик, немов дубове коренище котилось по дорозі (М. Коцюбинський); Я .. сів на погорблене коренище верби, .. а школярка обома ручатами вчепилась у чобіт, стягла його і вилила брудну юшку (М. Словник української мови у 20 томах