коренище

КОРЕНИ́ЩЕ, а, с.

Збільш. до ко́рінь 1.

Багнистою вулицею йшов мужик, немов дубове коренище котилось по дорозі (М. Коцюбинський);

Я .. сів на погорблене коренище верби, .. а школярка обома ручатами вчепилась у чобіт, стягла його і вилила брудну юшку (М. Стельмах);

Тільки згодом Сергій здогадався – десь далеко над джунглями, вивертаючи з коренищем дерева, сунув ураган (І. Білик);

Ведмеді люблять облаштовувати собі осідки в коренищах старих тополь (М. Дочинець);

* У порівн. Дядько ішов сам: глухо покашлюючи, .. з залізними вилами в руках, з кудлатою головою, як коренище (С. Васильченко).

Значення в інших словниках

1. коренище — корени́ще іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. коренище — -а, с. Збільш. до корінь 1), 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. коренище — КОРЕНИ́ЩЕ, а, с. Збільш. до ко́рінь 1, 2. Багнистою вулицею йшов мужик, немов дубове коренище котилось по дорозі (Коцюб:, І, 1955, 309); Я.. сів на погорблене коренище верби, ..  Словник української мови в 11 томах