коренюка
КОРЕНЮ́КА, и, ж.
Збільш. до ко́рінь 1.
– А щоб тебе тристенний з такою коренюкою, мало чоловік не впав!.. (І. Франко);
Людота пірнув і швидко з'явився на поверхні, тримаючи товсту й слизьку коренюку (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)