коренюка

КОРЕНЮ́КА, и, ж.

Збільш. до ко́рінь 1.

– А щоб тебе тристенний з такою коренюкою, мало чоловік не впав!.. (І. Франко);

Людота пірнув і швидко з'явився на поверхні, тримаючи товсту й слизьку коренюку (І. Білик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me