коронований
КОРОНО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до коронува́ти.
2. у знач. прикм. Який має владу монарха, вінчаний на царювання.
Чим же гірша моя королева від інших коронованих осіб?.. (Л. Укр., III, 1952, 577);
Новий коронований деспот Микола І нещадно розправився з декабристами (Слово про Кобзаря, 1961, 8);
// Увінчаний короною (у 1 знач.).
Хотілося б загнать оскому на коронованих главах. На тих помазаниках божих… (Шевч., II, 1953, 69).
Словник української мови (СУМ-11)