коротко
КО́РОТКО. Присл. до коро́ткий.
З ними [входять] Годвінсон і Джошуе Кембль, обоє коротко обстрижені (Л. Укр., III, 1952, 21);
Сонце світить коротко, бо небо — вузеньке над міжгір’ям (Коцюб., III, 1956, 141);
Пароплав прогудів тричі — коротко, уривчасто, потім ще раз — протяжна (Жур., Звич. турботи, 1960, 131);
Сахно витягла листа й передала його господареві.— Коли дозволите, я коротко розповім, у чому справа (Смолич, І, 1958, 59).
Ко́ротко ка́жучи, у знач. вставн. сл. — не входячи в подробиці, деталі.
Які ж, коротко кажучи, найголовніші ознаки радянського перекладацького стилю? (Рильський, III, 1956, 98).
Словник української мови (СУМ-11)