коруна

КОРУ́НА, и, ж., діал. Корона.

Там [у палаці] надінеш ти коруну Із каменів самоцвітних (Щог., Поезії, 1958, 96).

Значення в інших словниках

1. коруна — -и, ж., діал. Корона.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. коруна — КОРУ́НА¹, и, ж., діал. Корона (див. коро́на¹ 1). Там [у палаці] надінеш ти коруну Із каменів самоцвітних (Я. Щоголів); Хапнули турки-татари свою коруну тоту та й ісховали [сховали] разом із скарбами у потайну свою комору (Г. Хоткевич).  Словник української мови у 20 томах
3. коруна — (давньорус.) 1. Завершення наличника широким п'ятикутником або багатокутником з довгими виступами чи увігнутими спадами. 2. Зірчасте променясте вінчання центральної частини тябла над Царськими вратами в іконостасі...  Архітектура і монументальне мистецтво