корч
КОРЧ¹, а, ч.
1. Пень, викорчуваний з корінням.
Наносив [Павло] повну діжку води, врубав дров з старого дубового корча (Кучер, Трудна любов, 1960, 77);
Вербовий корч майже не тримався на воді. Але те не злякало Фреда. Він десь роздобув зручного кілка і. сміливо всівся в розкаряці (Збан., Курил. о-ви, 1963, 74);
// Розгалужене коріння дерев, кущів.
[Остап:] Ходім, Тарасе, до старого млина, там глибоко, на дні корчі, і риби там багато (Корн., І, 1955, 310).
◊ На корч завви́шки див. завви́шки.
2. Те саме, що кущ 1.
Тільки при долині два корчі калини (Чуб., V, 1874, 32);
Недалечка під корчем ліщини горить ватра (Черемш., Тв., 1960, 88);
У затишному ярочку, в густих корчах калини хлопці несподівано спинилися (Кол„ Терен.., 1959, 196).
КОРЧ², у, ч., розм. Те саме, що ко́рчі.
В горлі корч хапав; я затиснула зуби сильно, бо мені виривався зойк з уст (Коб., І, 1956, 128).
Словник української мови (СУМ-11)