корінник

КОРІННИ́К, а́, ч. Кінь, запряжений у голоблі (при наявності підпряжних); середній кінь у трійці.

Поторгав [погонич] гриву корінника і вже потім поважно усівся на високі козла (Кочура, Зол. грамота, 1960, 51).

Значення в інших словниках

1. корінник — корінни́к іменник чоловічого роду, істота кінь  Орфографічний словник української мови
2. корінник — -а, ч. Кінь, запряжений в голоблі (за наявності підпряжних); середній кінь у трійці.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. корінник — КОРІННИ́К, а́, ч. Кінь, запряжений у голоблі (за наявності підпряжних), середній кінь у трійці. Поторгав [погонич] гриву корінника і вже потім поважно усівся на високі козла (П. Кочура); Кучер ..  Словник української мови у 20 томах