корінник
КОРІННИ́К, а́, ч.
Кінь, запряжений у голоблі (за наявності підпряжних), середній кінь у трійці.
Поторгав [погонич] гриву корінника і вже потім поважно усівся на високі козла (П. Кочура);
Кучер .. шмагав по черзі то корінника, то бив ліворуч по харапудистій [харапудливій] в сірій піні кобилці, то праворуч – по чорній, лискучій від поту, хребтині коня, і все даремно: карета ані руш (Б. Левін).
Словник української мови (СУМ-20)